У стрімкому потоці часу, ми немов мандрівники у галасливому світі, що поспішають ногами, а наші душі шар за шаром огортаються метушнею та тиском. Дрібниці життя подібні до дрібних піщинок, що поступово заповнюють прогалини в наших серцях. Ті колись теплі та прекрасні почуття кохання, здається, непомітно зникають, залишаючи лише безплідний та самотній пейзаж. Одна-єдина гортензія, немов промінь світла, що пронизує серпанок, освітлює забутий куточок глибоко в наших серцях, дозволяючи нам знову прийняти життя та повернути давно втрачене тепло та кохання.
Пелюстки цієї гортензії ретельно виготовлені з тонкого шовку, кожна з них реалістична і, здається, здатна тремтіти від найменшого дотику. Сяючи чарівним сяйвом під сонячним світлом, вона ніби розповідає давню та таємничу історію. У той момент я була повністю полонена самотньою гортензією. Здавалося, що я розмовляю з нею крізь час і простір. У цьому метушливому та галасливому світі вона була схожа на мирну перлину, що миттєво заспокоювала мій неспокійний розум. Я вирішила взяти її додому та зробити яскравою плямою у своєму житті.
Ця самотня гортензія стала близьким супутником мого життя. Я поставила її на підвіконня у своїй спальні. Щоранку, коли перший промінь сонця потрапляє на неї крізь вікно, вона ніби отримала життя, випромінюючи ніжне й тепле сяйво. Я тихо сиділа біля ліжка, спостерігаючи за нею та відчуваючи цей спокій і красу. Мені здавалося, що всі мої турботи та втома зникли в цю мить.
Коли я поверталася додому з виснаженим тілом, то бачила, що гортензія все ще тихо цвіте там, ніби вітаючи мене. Я ніжно гладила її пелюстки, відчуваючи ніжну текстуру, і поступово втома та самотність у моєму серці зникали.
Час публікації: 23 серпня 2025 р.